Запитання-відповіді

Місце походження сої – Манчжурія, область на північному сході Китаю. Звідти ця культура поширилась по всій території Південно-Східної Азії, а потім і по всьому світу. Історія виникнення та поширення сої нараховує не менше п’яти тисяч років. Європейським ученим соя стала відома після того, як німецький натураліст Е. Демпфер у 1691 році побував на Сході та описав її у своїй книзі «Amoentitatum Exoticarum Politico-Physico-Medicarum» (видання 1712 року). Відомий німецький ботанік К. Монх у 1794 році повторно відкрив сою та описав її під назвою Soja hispida Moench. На території колишнього Радянського Союзу першим, хто згадував про посіви сої, був В. Поярков, який під час експедиції до Охотського моря зустрів посіви по середній течії річки Амур у місцевого населення. Перші дослідні посіви в Росії проведені в Херсонській та Таврійській губерніях у 1877 році, але перший вітчизняний сорт сої Амурська жовта популяція виведений у 1923 році та культивувався до 1934 року.
Значне поширення сої у світі зумовлене, насамперед унікальним поєднанням у насінні цієї культури високого вмісту білка (38–45 %), який за своїм амінокислотним складом прирівнюється до «ідеального» жиру (18–25 %), вуглеводів (25– 30%). У золі насіння сої багато калію, фосфору, вітамінів (А, В1, С, В2, Є, К, D1, D3, РР.), ферментів і мінеральних речовин. Соя відіграє вирішальну роль у підвищенні культури землеробства, азотному балансі грунту, структурі посівів і балансі продовольчих ресурсів. Вона заслужено користується популярністю серед фермерів і спеціалістів сільського господарства багатьох країн як найрентабельніша культура, найдешевший продуцент білка, має важливе значення у зміцненні економіки і підвищенні рівня життя людей. У сої велике майбутнє, вона може суттєво поліпшити продовольче забезпечення населення України, де для зростання її виробництва є сприятливі умови. Соя – унікальна кормова, продовольча, технічна і лікарська культура, завдяки чому стала однією з головних стратегічних культур землеробства. Якщо у світі в 1960 році виробляли 31 млн т сої, у 2002 – 184,9, то у 2009 році – 210,9 млн т. У 2013 році вирощено сої 286,8 млн т. Основними країнами – виробниками сої є США – 89,5 млн т, Бразилія – 89, Аргентина – 54,5, Китай – 12,2, Індія – 11,8, Парагвай – 9,0, Канада – 5,3, Україна – 2,76 млн т.
Збільшення виробництва сої пов'язане зі зростанням чисельності населення на планеті, де у 1960 році проживало 2,98 млрд чоловік, в 2002 році – 6,2 млрд., в 2010 році прогнозується 6,83 млрд. чоловік. Збільшення населення – це і збільшення споживання продовольства. Соя, насамперед, цінний білковий продукт. У країнах із низьким доходом населення (країни Південної Америки, Африки, Азії) сою використовують як дешевий рослинний білок у харчуванні людей, а в країнах з вищим доходом (США, Канада, країни ЄС) як цінну білкову сировину в годівлі тварин для виробництва тваринного білка. Практично культура соя забезпечила динамічний розвиток сільського господарства в тих країнах світу, де вона культивується на мільйонах і десятках мільйонів гектарів. За даними академіка Бабича А. О., у США за рахунок введення сої в сівозміну і зміни структури посівів узагалі, одержано 40 % приросту продуктивності посівів кукурудзи, ячменю, пшениці.
Різні сільськогосподарські культури продукують в тій чи іншій мірі більшу або меншу долю цукрів, жирів, білків, вуглеводів. Але що стосуєтьсябілків – основи всього живого на планеті Земля, то соя є саме тією культурою, яка має в зерні високий вміст білка. Особливо це стосується високопротеїнових сортів сої Науково-дослідного інституту.
Соя досить вимоглива до ґрунту, його родючості, вологозабезпеченості, реакції ґрунтового розчину. Її можна культивувати в широкому діапазоні на добре дренованих землях і збирати високі врожаї на різних ґрунтах. Для одержання високого врожаю сої найбільш придатні окультурені, багаті гумусом та вапном, удобрені, пухкі ґрунти, що легко прогріваються, з доброю водо - і повітропроникністю. Піщані та гравійні ґрунти найменш придатні для вирощування сої тому, що вони мають тенденцію до пересихання у період вегетації рослин. Соя переносить високий рівень ґрунтових вод і рН ґрунтового розчину від 5,5 до 8,5, однак оптимальний для неї рН 6,5 – 7,0. На ґрунтах з рН 3 – 4 загибель сої спостерігається після сходів через 40 – 50 днів, при рН – 5 вона спочатку розвивається, а потім пригнічується і майже не утворює здорового насіння. Однак заболочені, засолені і кислі ґрунти без меліорації для неї не придатні.
Температура є основним кліматичним фактором, від якого залежить місце вирощування сої. Потреба її у теплі зростає в період проростання насіння до сходів, потім – до цвітіння, зав'язі та формування насіння, а під час достигання зменшується. Оцінка різних сортів проводиться на основі тієї кількості тепла, яке необхідне для досягнення повної стиглості. Для формування репродуктивних органів сої сприятлива температура 18 – 19 градусів, оптимальна – 21 – 23, для цвітіння мінімальна – 16 – 18 градусів, сприятлива – 19 – 21, оптимальна 22 – 25 градусів, максимальна – близько 28; для формування бобів і насіння – відповідно 13–14, 17–18 і 20–23 градуси, а для достигання – 7–8, 13–16, 18–20. За температури 15 – 19 градусів насіння достигає за 10 – 15 днів, а при більш високій – за 6 – 8 днів. При зниженні температури до 10 – 13 градусів листки поступово жовтіють і достигання затримується до 18 – 20 днів, а ще більше – при 8 – 9 градусів.
Соя належить до культур короткого дня і дуже чутлива до зміни тривалості освітлення. Вирощування її у північних районах зумовлює збільшення тривалості фаз розвитку рослин і зниження продуктивності. На півдні, де світловий день довший, соя розвивається швидше, що спричинює скорочення вегетаційного періоду. Значною мірою освітленість зменшується на забур’янених посівах, що призводить до різкого зниження врожаю. Найбільш згубно впливають бур'яни на рослини сої в перші 40 – 50 днів їх росту, коли у вузлах стебла закладаються генеративні органи.
Соя належить до середньостійких до посухи рослин. Менше вологи соя використовує у період від сходів до початку цвітіння, при проростанні насіння поглинає 130 – 160 % і більше вологи від своєї маси. Після сходів у сої інтенсивно розвивається коренева система і дуже повільно надземна маса, тому випаровування води в цей час незначне. Найбільше вологи рослинам потрібно під час цвітіння і росту бобів. Нестача води призводить до опадання бутонів, квіток, плодів, зменшення маси насінин і врожаю. Оптимальні умови для росту і розвитку рослин сої складаються при відносній вологості повітря 65 – 70 %. Біологічна фіксація азоту цією культурою відбувається лише в аеробних умовах, звідси у неї високі вимоги до наявності і складу атмосферного й ґрунтового повітря. Критичний нижній поріг вмісту повітря є – 9 % від об’єму ґрунту, оптимальна забезпеченість повітрям кореневої системи досягається при вмісті 16 – 20 %.
Соя надто реагує на умови мінерального живлення. На формування одного центнера насіння соя потребує: азоту – 9,2 кг, фосфору – 3,1, калію –3,6, кальцію – 2,5, магнію – 1,1 кг. За характером засвоєння окремих елементів живлення у сої виділено три періоди: перший (I–IV етапи органогенезу), коли рослині для кращого розвитку кореневої системи, бульбочок і наземної маси необхідна наявність фосфору, кальцію, кобальту і молібдену, при цьому важливе превалювання фосфору над азотом; другий (V–VIII етапи органогенезу), коли більша потреба в азоті, калію і бору; третій (IX–XII етапи органогенезу) – максимальна потреба в азоті, фосфорі, сірці та магнію.
Значення сорту як біологічної основи сортової технології і високої урожайності дуже велике. Сучасні сорти повинні мати такі властивості: – високий потенціал урожайності, якість насіння, придатність для механізованого збирання без значних втрат; – адаптований до місцевості, здатний реагувати на прийоми сортової технології вирощування, зокрема густоту рослин, мінеральні добрива, зрошення, інокулянти, стимулятори росту рослин; – високорослість (>85 см), збільшена кількість міжвузлів на головному стеблі, багатоквіткова китиця, рівномірне розміщення бобів по рослині, стійкість до вилягання і розтріскування бобів; – прискорений ріст кореневої системи, формування бульбочок і наземної маси; – активне формування листкової поверхні, висока інтенсивність фотосинтезу і біологічної фіксації азоту атмосфери; – тривалий період цвітіння (35–45 днів), стійкість до абортивності квіток і бобів у період літньої посухи, здатність формувати урожай при наступному випаданні опадів завдяки формуванню і наливанню бобів нижнього, середнього, верхнього ярусів, тобто в тих ярусах рослини, для яких складаються сприятливі умови водозабезпечення, теплового і поживного режимів, та верхівкової китиці; – одночасність скидання листків і дозрівання насіння в бобах усіх ярусів; – стійкість до осипання насіння при зміні сухої, жаркої і дощової погоди та при перестрої; – стійкість до стресових ситуацій, зокрема злив, граду, вітру, низької і високої температур та проти хвороб; – високий вміст білка в насінні для сортів харчового і кормового напрямів використання, для олійних – жиру.
Про цю культуру можна говорити як про одного з найкращих попередників для більшості культивованих в Україні сільськогосподарських культур. Практика показала: якщо ми висіваємо сою монокультурою більше трьох років, рослини вражаються хворобами та навіть шкідниками так інтенсивно, що вартість засобів захисту та робіт по внесенню перевершує вартість зерна сої. Одним словом економіка не працює. Тому в структурі посівних площ соя повинна займати не більше 43%. В умовах Полтавської області ми рекомендуємо чотирьохпільну сівозміну: соя – озима пшениця – соя – кукурудза. За такої сівозміни внесення мінеральних добрив мінімальне, а при посіві сої обов’язкова інокуляція насіння препаратом Легумфікс, що дозволяє щорічно з атмосфери накопичувати на одному гектарі посіву 130 – 170 кг азоту. Цей азот чудово використовується наступною культурою, що дозволяє на озимій пшениці та кукурудзі проводити лише одну підкормку. В сьогоднішніх умовах агро холдинги скрупульозно дотримуються технології, але невеликі, а особливо фермерські господарства, не завжди дбають про дотримання системи сівозмін та збереження родючості ґрунту. Здебільшого, нажаль, хочуть скоріше заробити та покласти гроші до кишені. Тому для збереження родючості ґрунту, тобто для щорічної стабільної продуктивності оброблюваних площ необхідно дотримуватися добре апробованої сівозміни.
На протязі останніх трьох років в ТОВ «НДІ сої» проводилась підготовча робота і в 2015 році наше підприємство «Граніт – Агро» отримало міжнародний сертифікат на право виробництва органічної продукції. На площі 2200 гектарів була вирощена органічна соя, органічна кукурудза та органічна технічна конопля. Щодо розвитку органічного виробництва в Інституті ведуться дослідні роботи, напрацювання, з метою значного розширення площ органічного виробництва. В найближчі роки до десяти – дванадцяти тисяч гектарів. Відпрацьовується технологія широко стрічкового посіву та механічної обробки міжрядь, застосування специфічних борін та агрегатів для обробки ґрунту при органічному виробництві. Другий, не менш цікавий, напрямок роботи це вирощування та переробка технічної коноплі (зерно, насіння, волокно, костра та ін.). У 2015 році в Інституті створена лабораторія селекції технічних конопель, що вже має матеріальну базу, яка дозволяє вести роботу щодо виведення нових сортів конопель з заданими якісними показниками. Систему селекції та первинного насінництва проводять досвідчені селекціонери та фахівці, відпрацьовуються елементи сортової технології. Проводиться велика робота щодо комплектації машинами і механізмами всього технологічного процесу (підготовка ґрунту – посів – вирощування – різнонаправлене збирання – доробка насіння – первинна переробка конопляної соломи – логістика). Якщо у 2015 році ми посіяли 50 га технічних конопель то вже в 2016 буде проведене вирощування на площі 815 га, з яких 400 га буде вирощуватися за системою органічного землеробства. Але все ж питання відбору, селекції та насінництва сої наш пріоритет. Ця робота вже біля п’яти років ведеться досить інтенсивно і в 2016 році внесено до Державного Реєстру сортів рослин України три сорти НДІ сої з високими продуктивними, якісними та господарськими показниками.